Ура!Канікули!!!

В Україні відзначають День Європи

З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року.

Відправною точкою на шляху до встановлення Дня Європи вважається Декларація Шумана.

9 травня 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об’єднати їхні вугільну та сталеливарну галузі промисловості (основи нарощування військової техніки) та віддати їх в управління нової наднаціональної структури. Це стало «наріжним каменем Європейської федерації». Завдяки об’єднанню економічних зусиль і розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення військової могутності одна проти одної, що і забезпечило мир в Європі.

Три з половиною десятиліття тому на Міланському саміті 1985 лідери ЄС вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати «День Європи».

У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.

До речі. У 1887 році в Закарпатті (яке тоді перебувало у складі Австро-Угорщини) у Верхнетисянській улоговині на правому березі Тиси було встановлено двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи.

19 травня-День вишиванки

Сьогодні в Україні відзначають День пам'яті жертв геноциду кримських татар

Саме 18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.

 Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3 годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

 Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь». Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та «іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина, яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган, караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через приналежність до змішаних шлюбів.

 Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.

 Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.

 Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були доповідатися міліції у триденний термін.

 Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.

Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.

4 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР  прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.

 Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

Сьогодні Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій

Указом Президента України № 431/2007 від 21 травня 2007 року «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років» в Україні встановлено День пам'яті жертв політичних репресій, який відзначається щороку у третю неділю травня.

Цей День пам’яті і скорботи про жертви, які загинули або постраждали в Україні в наслідок політичних репресій комуністичного режиму, спочатку з’явився в національному календарі країни наприкінці 90-х років і носив назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні одне з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій».

Як відомо, 2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масовим репресіям. Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори. Згідно з даними розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15 717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-му – 106 096, в 1939-му – 11 744. Близько 16,5 тис. чоловік було розстріляно в 1937-му.

День пам’яті жертв політичних репресій започаткований для гідного вшанування гіркої долі тих людей, які були непотрібними для радянської системи, а також привернення уваги суспільства до трагічних сторінок історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології.

Заради  відродження національної пам'яті та утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства потрібно вшанувати пам’ять репресованих українців та передати історію про їх біль наступним поколінням українців.

9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Сьогодні Україна відзначає День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, який прийшов на зміну "Дня перемоги" над фашизмом у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років, який святкують у Росії і деяких інших пострадянських державах.

"День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні" встановлено державне свято в результаті прийняття 9 квітня 2015 Верховною Радою України проекту закону № 2539 "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років".

Серед основних форм увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років визначені, зокрема: встановлення почесної варти біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата і Невідомого матроса, покладання вінків, квітів до пам'ятників і меморіалів, присвячених увічненню перемоги над нацизмом та вшанування пам'яті жертв Другої світової війни 1939-1945 років; недопущення фальсифікації історії Другої світової війни 1939-1945 років у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках, засобах масової інформації, публічних виступах представників державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб; упорядкування, збереження та спорудження пам'ятників та пам'ятних знаків в пам'ять учасників і жертв Другої світової війни 1939-1945 років, створення музеїв, меморіальних комплексів, присвячених Другій світовій війні 1939-1945 років.

В Україні сьогодні відзначається День пам'яті та примирення, присвячений жертвам Другої світової війни 1939-1945 років.

Дата приурочена до річниці капітуляції нацистської Німеччини 8 травня 1945 року. Саме цю подію прийнято розглядати як символ перемоги над нацизмом.

Слід зазначити, що для України це відносно нове свято. Верховна Рада України встановила 8 травня Днем пам'яті і примирення на честь всіх жертв Другої світової війни лише у 2015 році.

При цьому було прийнято рішення відтепер відзначати 9 травня як День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні замість встановленого за радянських часів Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Адже, як відомо, термін "Велика Вітчизняна Війна" використовували в колишньому СРСР, щоб підкреслити, що у війні 1941-1945 років громадяни захищали Радянський Союз як спільну Вітчизну.

Закон визначив, що шанобливе ставлення до пам'яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні, ветеранів війни, український визвольний рух та жертв нацизму є священним обов'язком держави і громадян України.

8 травня – Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

Одне з найбільш благородних свят нашого часу — Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця — відзначається щорічно 8 травня. 

Це свято було засноване на честь відомого швейцарського мецената Жана Анрі Дюнана, який народився 8 травня 1828 року. За його ініціативою були створені перші групи волонтерів, які надають допомогу всім пораненим на полях бойових дій. Також Дюнан став одним з творців всесвітньо відомого комітету Червоного Хреста. Ця організація почала свою роботу в 1863 році.

Свою нинішню назву благодійна організація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, здобула тільки в 1986 році. Своїм головним завданням ця структура бачить надання допомоги всім хворим, пораненим, які стали жертвами збройних протистоянь. Також Червоний Хрест допомагає всім постраждалим від стихійних лих та катаклізмів. Тому основними ідеями цього свята можна назвати гуманність і добровільність у наданні допомоги нужденним. Відділення Червоного Хреста працюють в 176 країнах світу.

Вітаю всіх з Великоднем!