Саме 18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації
кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час
головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також
відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.
Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів
з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в
ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я
Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав
Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид,
додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та
«небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці
Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все
кримськотатарське населення до Узбекистану.
Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято
цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських
татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення –
начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали
обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства»
кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в
боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3
годині ранку 18 травня 1944 року і завершилася, в основному, 20 травня. До
операції було залучено 32 тис. співробітників НКВД. Депортованим давалося на
збори від кількох хвили до півгодини, дозволялося брати з собою особисті речі,
посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. В
реальності ж вдавалося зібрати в середньому 20-30 кг речей та продуктів,
абсолютна більшість майна залишалася і була конфіскована державою. Зафіксовано
численні випадки мародерства. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами
до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами
відправляли на схід.
Під час головної хвилі депортації (18-20 травня)
виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів. Крім
того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня
кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління
формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а
ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь».
Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5989 чоловік,
звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу»
заарештовано під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не
враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.
В ході червневих депортацій болгар, вірмен, греків та
«іноземних підданих» було додатково було виселено 3141 кримського татарина,
яким пощастило врятуватися в травні. Таким чином, загальна кількість
вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб на загальне
спецпоселення, 6 тис. у табори управління резервів, 6 тис. до ГУЛАГу, 5 тис.
спецконтингенту для Московського вугільного тресту, а разом 200 тисяч осіб. Серед
дорослих спецпоселенців знаходилося також 2882 росіян, українців, циган,
караїмів та представників інших національностей, яких було виселено через
приналежність до змішаних шлюбів.
Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану
8 червня, певна частина кримських татар в дорозі загинула. Кількість таких за
офіційними джерелами – 191 людина – викликає сумніви. Втім, навіть радянська
статистика дозволяє простежити зменшення кількості вигнаного населення.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася
тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом
1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995
військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із
родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть
двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до
Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм
заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді
як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися
на спецпоселення.
Постановою радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про
правовий статус спецпоселенців» відзначалося, що спецпоселенці користуються
усіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно
залишати райони спецпоселення, визначені для них, голови родин повинні були
щомісяця реєструватися у міліції, а всі зміни у сім’ях повинні були
доповідатися міліції у триденний термін.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських
татар в місцях заслання. Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб та
виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Не меншої шкоди зазнало
господарство Криму, позбавлене досвідчених працівників.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання
історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946
року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область
РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської
топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої
репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр.
цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули
самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму
проживало приблизно 7 тис. кримських татар.
4 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла
Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти
народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня
1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з
Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання
незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали
примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за
рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до
моменту депортації, набувало необхідної легітимності.
Україна ніколи не відмовлялася від визнання актів
органів колишнього СРСР щодо відновлення прав депортованих, а з часу
проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх
своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць
депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову №
1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української
Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала
їхнє право на самовизначення в складі України.
Немає коментарів:
Дописати коментар