Від самого початку Другої світової війни
Україна була у центрі збройного протистояння в Європі. Нацистський «новий
порядок» з усіма страхітливими його атрибутами панував на території України від
одного року - у східних областях республіки до шести – на західноукраїнських
землях.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. Їй
передувала таємна угода керівників нацистської Німеччини і більшовицького
Радянського Союзу - Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна, кожен з яких прагнув
володарювати у світі. Вожді на свій розсуд вирішили долю багатьох народів
Європи. За їхньою згодою західноукраїнські землі відійшли до складу Радянського
Союзу. На приєднаній території радянська влада запроваджувала такі самі
порядки, як і в Східній Україні. Але мир між Німеччиною й СРСР був нетривким. 22
червня 1941 р. - Німеччина напала на Радянський Союз.
Землі України зазнали ударів ворога вже в перші години війни, а
Україна стала безпосереднім полем бою. На ній точилися криваві битви, що
призводили до страхітливих руйнувань і загибелі мільйонів солдатів і мирних
жителів.
Українські землі окупанти прагнули перетворити на постачальника
продовольства та сировини. «Новий порядок», встановлений нацистами, відзначався
винятковою жорстокістю. Окупанти закатували близько 5 млн. мирного населення та
військовополонених. До Німеччини на
примусові роботи було відправлено близько 2,5 млн. юнаків та дівчат.
За роки війни до лав Червоної армії було
мобілізовано понад 7 млн. громадян Української РСР (а не 4,5 млн. чоловік,
як вважалося досі), що становило майже 23 % особового складу Збройних Сил
Радянського Союзу. Українська PCP була другою за представництвом у
радянських Збройних Силах після Російської Федерації. З'єднання чотирьох
Українських та двох Білоруських фронтів на 50–80 % складалися з мешканців
республіки. Уродженці України становили значну частку вищого командного складу
Збройних Сил СРСР. Маршали й генерали українського походження очолювали більше
половини з 15 фронтів. Серед генералів та адміралів нараховувалось близько 300
представників України.
Серед 113 двічі Героїв Радянського Союзу (найвищий на той час
ступінь відзнаки) є імена 32 синів України, а в числі тричі Героїв – наш земляк
Іван Кожедуб.
Сотні тисяч українців віддали своє життя у боях за визволення
Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Серед
589 нагороджених однією з найвищих відзнак того часу - медаллю
«Золота Зірка» за битву за Берлін, 100 - українці.
Одним із важливих чинників боротьби проти фашизму в Україні
став антинацистський рух Опору. За деякими оцінками у ньому брали участь
понад 300 тис. осіб, об’єднаних у підпільні групи й організації,
партизанські загони і з’єднання.
У той же час, тисячі українців як Західної, так і Східної України,
відчувши панування комуністичного режиму, робили політичний вибір не на користь
радянської сторони.
У цьому контексті, слід зазначити, що загалом під час Другої
світової війни на боці нацистської Німеччини воювало від 1,8 до 2-х млн. осіб з
числа громадян інших держав і національностей. Близько 75% загальної кількості
колабораціоністів становили громадяни СРСР, які воювали на боці
Німеччини у складі Вермахту, військ СС та поліції. Єдиною українською
дивізією СС була дивізія «СС Галичина.
Представники найбільш впливової на Західній Україні
громадсько-політичної організації ОУН (Організація українських націоналістів),
вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші
дні війни також сподівалися знайти підтримку ідеї незалежності України у
Німеччини. Однак, подальший хід подій переконливо довів марність цих сподівань.
Репресивні акції німецьких окупаційних властей охолодили тих, хто хотів бачити
в Гітлерові можливого визволителя українського народу від сталінської тиранії.
До планів Третього рейху зовсім не входила підтримка українських визвольних
змагань.
Якраз у цей час ОУН розпочала активне формування Української
Повстанської Армії (УПА). Її керівники обстоювали необхідність боротьби з обома
тоталітарними режимами, і вважали, що створенням дивізії «Галичина» українська
молодь втягується у гру за чужі політичні інтереси.
Порівняно з іншими підпільними рухами окупованої нацистами Європи,
УПА була унікальною, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Сповідуючи
ідею боротьби за вільну суверенну державу, УПА перебувала в стані війни на два
фронти – проти гітлерівського та сталінського режимів. У цьому нерівному
протистоянні ОУН та УПА втратили загиблими понад 100 тис. чоловік,
тобто кожного четвертого з тих, хто зі зброєю в руках відстоював право народу
на власну державу.
Створення антинімецького фронту ОУН-УПА, який виник на початку
1943 р. і проіснував до середини 1944 р., відіграло винятково важливу
роль в українському русі опору в роки Другої світової війни. Збройний виступ
проти нацистської Німеччини, яка категорично заперечувала можливість існування
самостійної України, дозволив ОУН згуртувати в лавах УПА тисячі українських
патріотів і об'єднати їх навколо ідеї боротьби за Українську самостійну соборну
державу.
8 травня 1945
року капітуляцією Німеччини закінчилася Друга світова війна у Європі. Вона ще
продовжувалася чотири місяці в Азії, до капітуляції Японії 2 вересня 1945 р.
Але для нас, українців, важливою була і є саме війна в Європі.
Друга світова війна спричинила значні демографічні зміни в нашій
країні та істотно підірвала генофонд України. З 1 січня 1941 р. до 1
січня 1945 р. населення республіки зменшилося з 41 млн. до
27,4 млн. чоловік.
Внесок України у перемогу ліг на плечі народу тягарем неймовірно
важких втрат, які він зазнав на фронтах війни: з понад 7 млн.
мобілізованих з України близько 3,5 млн. наших земляків полягли в боях,
померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з
тих, хто лишився живим, став на все життя інвалідом.
Український народ зробив надзвичайно великий внесок у досягнення
перемоги над фашизмом і заплатив за це чи не найвищу ціну в Європі.
Немає коментарів:
Дописати коментар